Автор: юрист БФ “Support Kherson” Євгеній Пирожок
Російська федерація, як винна держава в агресії проти України, ухиляється від можливого відшкодування збитків спричинених фізичним та юридичним особам воєнними діями. Один із способів такого ухилення є посилання на закріплений в міжнародному праві так званий імунітет держави.
У міжнародному праві імунітет держави виражається у наступному:
- Юрисдикційний імунітет — заборона подати позов проти іноземної держави чи долучати її в ролі третьої сторони;
- Імунітет від забезпечувальних заходів — це означає, що на активи іноземної держави не можна накладати арешт чи інші обмеження для забезпечення позову без її згоди;
- Імунітет від примусового виконання рішень.
До 24.02.2022 року судова практика судів в Україні враховувала передбачену міжнародним правом необхідність належного повідомлення дипломатичних установ російської федерації щодо наявності судової справи у судах України та про можливе погодження про відмову від імунітету російської федерації.
Вказана практика українських судів базувалася на Європейській конвенції про імунітет держав (прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року) та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 2 грудня 2004 року), які підтримують концепцію обмеженого імунітету держави та визначають, в якій формі може бути відмова держави від імунітету.
Зазначені конвенції містять умови, що держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції під час розгляду справи в суді іншої держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, що стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті, чи заподіяння тілесного ушкодження особі, чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій або бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
На жаль держава Україна не є учасницею цих конвенцій (тобто не ратифікували їх).
З 24 лютого 2022 року після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну судові органи України змінили практику щодо державного імунітету в спорах зі стягнення збитків спричинених військовими діями в Україні.
Так судові органи України зазначають, що вищезазначені конвенції хоч і не ратифіковані Україною, проте відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі. При цьому суди посилаються на рішення ЄСПЛ від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» де Європейський Суд наголосив на тому, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 68, 31). До того ж посилаються на практику ЄСПЛ, де Європейський Суд визнав існування звичаєвих норм щодо державного імунітету (рішення від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (“Cudakv. Lithuania”).
Наприклад, у постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, Верховний Суд зазначив що він має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tortexсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
У цій же постанові визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: – предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України; – місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; – передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; – вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; – національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту). Верховний Суд виходить із того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.
В іншій справі (Постанова КЦС ВС від 18 травня 2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц) Верховний суд зазначив, що судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов’язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави, що закріплено у Статуті ООН. Підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звернення позивачів до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. Права позивачів на належне та ефективне відшкодування збитків повинні бути захищені, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.
Продовжуючи послідовну правозастосовну практику Великою палатою Верховного суду у Постанові від 12 травня 2022 року по справі № 635/6172/17 було підтверджено практику судів зазначивши наступне: Країна-агресор не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача (пункт 49). Розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. У зв’язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв’язку із припиненням його роботи на території України.
У всій зазначеній практиці Верховний Суд використав застосовуваний ЄСПЛ трискладовий тест щодо можливості держави втручатися у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема в контексті відповідності такого втручання легітимній меті. ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході відправлення цивільного судочинства має переслідувати законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави».
На цей час судами сформована правозастосовна практика про те, що розміщення інформації про розгляд судовими органами України справи стосовно держави Російська Федерація на веб-порталі «Судова влада України» оцінюється як належне повідомлення. Тобто, на мою думку в Україні відсутні перешкоди для розгляду справ про стягнення збитків заподіяних у 2022-2023 роках воєнними діями, де відповідачем є Російська Федерація. Але я все ж таки рекомендував би позивачам відправляти повідомлення (та відповідні процесуальні документи) про розгляд таких справ в посольства Російської Федерації в інших країнах з метою у майбутньому нівелювати заперечення Російської Федерації про незнання про наявність такої справи. Зазначене може знадобиться при виконання рішення суду про стягнення збитків за рахунок майна держави Російської Федерації, яке знаходиться в інших країнах (і відповідно в іншій юрисдикції).
На додаток, хочу зазначити про наявну проблему у виконанні рішень судів отриманих в Україні за такими позовами. Майна, яке належне Російській Федерації, на яке може бути звернене стягнення за рішеннями про стягнення, не достатньо. З приводу можливості стягнення за рахунок майна держави-агресора, наділеної суверенним імунітетом, та з урахуванням однозначного визнання ООН протиправного характеру дій Російської Федерації, сама собою правова доктрина щодо суверенного імунітету у іноземних країнах залишається вкрай консервативною і незмінною ще з довоєнних часів. На думку багатьох іноземних та українських правників, на сьогодні відповідні процеси щодо визнання українських рішень про стягнення шкоди з РФії в іноземних юрисдикціях є малоперспективними (з огляду на наявну судову практику стосовно суверенного імунітету, сформовану щодо спорів із попередніх воєнних конфліктів). Але міжнародне правове поле не є сталим. Так рухом в напрямку позитивної практики щодо виконання рішень судів в іноземних юрисдикціях є, те що юридична оцінка діям РФії буде дана на найвищому рівні. Це підтверджують результати міжнародної конференції «Special tribunal for hecrime of aggression against Ukraine. Justice to be served». Так у комюніке міжнародної конференції зазначена підтримка створення повного міжнародного спеціального трибуналу щодо воєнних злочинів Російської Федерації на території України.
Дана публікація створена БФ «Support Kherson» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США